29 Декабря 2010
Мене звати Журавель Світлана, народилася я в місті Києві в звичайній радянській сім`ї – батько, мама та старший брат. Наша сім`я жила як багато інших (я тоді так вважала). Нерідко було дуже важко – батько пив, бив маму, вони дуже сварилися і часто розходилися та ділили між собою нас з братом.
Ми постійно відчували неспокій, образу і безвихідь: звинувачення, сварки, бійки… Життя стало просто нестерпним. Я, звичайно, любила своїх тата й маму, але й ненавиділа їх за те, що вони робили. З братом ми також не були близькі і не любили один одного. Тільки згодом я зрозуміла, що ми змагалися з ним за крихти любові батьків, за їх увагу, за те, щоб вони хоча б колись нас похвалили чи приголубили. Я й зараз не можу пригадати, щоб батьки з власної волі коли-небудь нас обійняли чи поцілували. Цього не було ніколи.
Звичайно, коли я підросла, почала шукати ту любов, якої мені так не вистачало. Я прагнула до того, щоб мене любили, приймали та цінували. Мені було 15 років коли я почала курити, вживати алкоголь та зустрічатися з юнаками. Покохавши, я дуже боялася втратити дорогу людину і тому стала з ним спати, пізніше виявилося, що він зустрічається з іншими дівчатами і з моєю сестрою також. Звичайно, все скінчилося. Потім в моєму житті знову з`явився юнак. Все пішло по тому ж сценарію, що і раніше. В 19 років я завагітніла і, коли повідомила про це свого хлопця, він знайшов лише один вихід із ситуації –позбутися дитини. Тільки Бог знає, де знайшлись ті сили та мужність відстояти життя свого сина. Юнак змушений був одружитися зі мною, щоб люди про нього нічого поганого не казали. Але все одно життя не склалося – багато звинувачень, образ, неповага, зради чоловіка… Ми розлучилися.
Я все одно шукала любові. Я розуміла, що без любові життя не має ніякого сенсу. В мене з`явилися прихильники… Я почала зустрічатися з одруженими, пити, щоб не було соромно, намагалася притупити біль самотності та непотрібності. Обманювала себе, що мене люблять, хоча й прекрасно розуміла, що це не так.
Одного разу, повертаючись з роботи, я проходила повз церкву і від усього серця почала благати Господа, щоб він простив мене, бо більше так жити я просто не могла. Я бажала прощення, спокою, справжньої любові без зрад, ненависті, обману та зневаги. Я так хотіла, щоб Бог мене простив за все, розуміючи, що той шлях, яким я іду – це шлях до смерті, це прокляття мого життя і життя моєї дитини. Я так хотіла, я так бажала світла, прощення за всі мої гріхи і Господь почув прагнення мого серця. В моєму житті з`явилися християни, які почали мені говорити про Бога, про спасіння і прощення гріхів. Так я прийшла в християнську церкву Повного Євангелія «Посольство Боже» в м. Вишневе.
Господь повністю змінив моє життя. Я не вживаю алкоголь, не палю та не маю інтимних стосунків з чоловіками. Зараз, дивлячись на той світ, в якому я жила, розумію, що це - пекло в порівнянні з моїм теперішнім життям. Я не скажу вам, що мені легко, адже я сама виховую дитину та заробляю на життя, але зараз в мене є те, що я шукала на протязі всього цього часу – це любов. Божа любов. Ніхто ніколи нізащо не буде любити вас так, як любить Господь. Я покрита Його любов`ю, я нічого не боюся, в моєму серці спокій та краса. Господь завжди зі мною. Він наставляє, утішає й піклується про мене. Я молюся до Нього, вивчаю Біблію і Він змінює мене зсередини. Господь міняє мої відносини з людьми. Моє серце переповнене Його любов`ю і я ясно розумію, що без Господа я - ніщо, я - попіл. Тільки з Ним можливе щастя і справжня любов.
Зараз моєму синові вже 10 років. Він ходить до 5-го класу, гарно навчається, відвідує різні гуртки та недільну школу. Я працюю секретарем-бухгалтером, навчаюся в інституті на заочному відділенні на психолога. Читаю лекції з соціальними психологами по вихованню дітей в «Сімейному клубі», з педагогами та психологами, розробляємо та проводимо школу духовного розвитку для дітей «Знай Ко». Тепер я зрозуміла, що призначення і сенс мого життя полягає в тому, щоб донести батькам, яке вони велике значення мають в житті дітей. Дитині просто необхідно знати, що її люблять, цінують та приймають такою, яка вона є, незважаючи ні на що. І що пізнання Господа – це найголовніше в житті кожної людини. Бо тільки Господь дає нам любов, якою ми потім можемо наділити інших.
Люблю Вас, цінуйте своє життя!
